Угода зі слідством чи потерпілим. Як уникнути проблем?

Поступово у кримінальному процесі формуються нові тренди. Головні учасники процесу – підозрюваний, обвинувачений, прокурор, потерпілий шукають спосіб закінчити кримінальне провадження з мінімальними втратами. Тому сьогоднішній тренд – укласти з прокурором угоду про визнання винуватості або примиритися з потерпілим. Згідно інформації Державної судової адміністрації, за перше півріччя 2017 року суди винесли 40 000 вироків, із них – 8 700 на підставі угод. Водночас суди відмовили у затвердженні 2 500 угод – це 20% від їх загальної кількості.

Чому угода стає популярною? Кожен переслідує свій інтерес. Підозрюваний/обвинувачений намагається отримати умовний термін, повернути заставу, уникнути багаторічної судової тяганини. Прокурор – виключити ризик отримання виправдувального вироку, швидко завершити складну справу. Потерпілий – отримати компенсацію, яку він наврядче отримає під час звичайного судового розгляду.

Уявімо, що під час судового розгляду особливо тяжкого злочину, вчиненого організованою групою, обвинувачений С. вирішив укласти угоду про визнання винуватості з прокурором. Він впевнений у своїй невинуватості, але суд триває вже декілька років. Судові засідання постійно переносяться через неявку когось із учасників: відпустки, хвороби, відрядження. Судові повістки не завжди надходять на його адресу, а неявка у судове засідання ставить під ризик внесену заставу. Зваживши усі ризики, він вирішує укласти угоду.

Обвинувачений С. укладає з прокурором угоду на наступних умовах. Він повністю визнає свою вину, свідчить проти решти учасників організованої групи та отримує умовний строк. Але щось пішло не так і суд відмовляє у затвердженні угоди. Судовий розгляд у такому випадку продовжується у загальному порядку. Але тепер суддя може упереджено відноситись до обвинуваченого, який вчора доводив свою невинуватість, сьогодні повністю визнав себе винним і одразу ж змінив позицію на протилежну.

Чому суд відмовив? Тому що зміст угоди суперечив вимогам ч.7 ст.474 Кримінального процесуального кодексу України. Важливо укласти угоду правильно: уникнути неточних формулювань, нездійсненних обов’язків, не дати можливість суду двояко її тлумачити. Тим більше, ви не зможете оскаржити відмову суду у затвердженні угоди або укласти її повторно, оскільки Кримінальний процесуальний кодекс України це забороняє.

Пропоную проаналізувати підстави, які надають право суду відмовити у затвердженні угоди про визнання винуватості чи про примирення.

Відповідно до ч.7 ст.474 КПК України, суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:

1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди.

Коментар: Не у всіх кримінальних провадженнях можливо укласти угоду (див. ч.3, 4 ст.469 КПК України). Якщо через тяжкість злочину укласти угоду неможливо, сторони угоди намагаються змінити кваліфікацію на менш тяжку з метою укладення угоди. Однак під час судового розгляду суд перевіряє, чи не приховує угода більш тяжке кримінальне правопорушення. Якщо так, ви отримаєте відмову.

Наприклад, в угоді про визнання винуватості вказано, що громадянин С. обвинувачується у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем групою осіб в особливо великих розмірах (ч.5 ст. 191 КК України). Це – особливо тяжкий злочин. Водночас, прокурор кваліфікує його дії за ч.2 ст. 191 КК України і переводить у злочин середньої тяжкості, виключаючи таку ознаку, як вчинення злочину в особливо великих розмірах. У такому випадку суд відмовить у затвердженні угоди, оскільки фактично угода приховує особливо тяжкий злочин.

Також суд відмовить у затвердженні угоди, якщо встановить будь-які порушення вимог Кримінального процесуального кодексу, Кримінального кодексу України, інших законів. Таке абстрактне формулювання вимагає від сторін угоди уважно аналізувати її зміст на предмет можливих порушень.

Рекомендація: перш ніж підписати угоду, переконайтесь у відповідності її умов вимогам закону. Зміст угоди має відповідати статті 471, 472 КПК України. Після цього перевірте, чи правильно прокурор кваліфікує кримінальне правопорушення. Зверніть увагу на умови угоди, які можуть викликати сумніви у суду – чи порушують вони вимоги КПК України або інших законів? Перепишіть угоду так, щоб у суду не було підстав не затвердити її.

2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства.

Коментар: Кримінальний процесуальний кодекс України не містить визначення, що таке інтереси суспільства. У п.4 ч.1 ст. 470 КПК України є підказка: наявність суспільного інтересу полягає у запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень. Якщо простіше, у межах цієї вимоги суд має відповісти на питання: чому укладення угоди є корисним для суспільства, а не виключно для сторін угоди?

Наприклад, типовий український рейдер – громадянин М. підозрюється у протидії законній господарській діяльності, вчиненої організованою групою (ч.3 ст. 206 КК України). Слідство не може встановити особи його спільників, які діяли в умовах конспірації, змінювали номери телефонів і географію діяльності. Підозрюваний пропонує надати усі персональні дані спільників, свідчити проти них в обмін на умовний термін. Суспільний інтерес в даному випадку полягає у притягненні до кримінальної відповідальності спільників громадянина М., які вчинили тяжкий злочин. А зробити це швидко й оперативно можливо лише завдяки співпраці підозрюваного зі слідством. У такому випадку умови угоди відповідають інтересам суспільства.

Тепер приклад із судової практики. Підозрюваний у фіктивному підприємництві, підробці документів та їх використанні (ч.1 ст.205, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України) уклав з прокурором угоду про визнання винуватості на умовах отримання умовного терміну покарання. Однак умови угоди не переконали суддю Шевченківського районного суду м. Києва у їх відповідності інтересам суспільства. В ухвалі про відмову у затвердженні угоди суддя зазначила, що в угоді відсутнє обґрунтування наявності суспільного інтересу, відсутня інформація про сприяння розкриттю злочину. І взагалі, обвинувачений раніше судимий за тяжкий злочин, тож за що він отримає умовний термін?

Рекомендація: в угоді про визнання винуватості необхідно обґрунтовувати, у чому полягає суспільний інтерес: як обвинувачений допоміг запобігти злочину, як сприяв у викритті інших його учасників, чому угода задовольняє інтереси широкого кола осіб, а не лише його приватні інтереси.

3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

Коментар: Важко сказати, яким чином умови угоди можуть порушувати права, свободи чи інтереси ініціаторів її укладення. Сторони угоди – перші, хто зацікавлений у її укладенні і подальшому затвердженні судом. Однак, іноді суди відмовляють у затвердженні угоди про визнання винуватості чи про примирення, оскільки її умови порушують права інших осіб.

Наприклад, суддя Шевченківського районного суду м. Києва ухвалою від 15.02.2017 відмовив у затвердженні угоди про визнання винуватості між обвинуваченим за пособництво у фіктивному підприємництві та підробленні документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб – підприємців, вчиненим за попередньою змовою групою осіб (ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 КК України), та прокурором.

В ухвалі суддя послався на те, що обвинувачений здійснював злочини у співучасті з іншою особою, анкетні дані якої зазначені в обвинувальному акті. На думку судді, вказівка на іншу особу, яка відсутня у судовому засіданні, може порушувати його права, свободи чи інтереси, зокрема фундаментальне право на захист. У разі винесення вироку, фактично інший співучасник міг бути визнаний винним без судового розгляду справи щодо нього. Співучасник не міг довести свою невинуватість під час судового розгляду, адже не був стороною угоди.  У результаті вирок суду, який набув законної сили, можна використовувати як доказ вчинення злочину іншим співучасником в іншому кримінальному провадженні. Схожу позицію висловив і суддя Дніпровського районного суду м.Києва в ухвалі від 20.04.2017.

На мою думку, така логіка є хибною, адже жоден доказ не має наперед встановленої сили. Винесення вироку на підставі угоди, за обвинуваченням у вчиненні злочину за попередньою змовою, не утворить преюдиціального рішення для інших співучасників. Адже КПК України встановлює принцип вільної оцінки доказів судом (ст. 94 КПК України).  Таку позицію підтримує і Верховний Суд України. У постанові від 03.03.2016 у справі №5-347кс15 ВСУ зазначив, що преюдиція щодо винуватості у вчиненні злочину, не лише входить в колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим ст.7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Рекомендація: необхідно формулювати обвинувачення так, щоб виключити посилання на інших осіб. Це допоможе звести до мінімуму ризик відмови у затвердженні угоди на підставі порушення прав, свобод чи інтересів інших осіб. А якщо злочин вчинено у співучасті і виключити з обвинувачення анкетні дані інших співучасників неможливо? Тоді необхідно під час судового розгляду доводити суду, що права інших осіб не порушуються, оскільки вирок не зможе бути використаний як доказ проти співучасників в іншому кримінальному провадженні.

4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися.

Коментар: Укладення угоди – справа виключно добровільна. Угода з прокурором чи потерпілим у кримінальному процесі передбачає визнання обвинуваченим своєї вини. Ніхто не може визнати свою вину проти власної волі. Так само прокурор чи потерпілий можуть до затвердження угоди також змінити свою позицію з будь-яких підстав. Тому суд має право відмовити у затвердженні угоди, якщо він дійшов такого висновку під час судового розгляду. Зазвичай про зміну позицій сторін щодо укладення угоди суддя дізнається у процесі розгляду, коли сторони прямо заявляють про це. Наприклад, обвинувачений більше не вважає себе винним, потерпілий заявляє про тиск з боку прокурора з метою укладення угоди, а прокурор і без угоди має чимало доказів на підтвердження вини.

Рекомендація: ризики зміни позицій сторін щодо затвердження угоди зберігаються до самого її затвердження судом. Якщо укладенню угоди передує тису з боку іншої сторони, ризики відмови збільшуються. Тому усі домовленості щодо укладення угоди мають бути добровільними.

5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов’язань.

Коментар: якщо умови угоди містять зобов’язання, які обвинувачений не зможе виконати, сенс її укладення втрачається. Суд покладає на обвинуваченого зобов’язання, які мають задовольняти інтереси суспільства чи потерпілого. Якщо обвинувачений не може виконати такі зобов’язання, то відповідно він не може скористатися і преференціями у вигляді умовного строку, швидкого судового розгляду, повернення вилученого майна. Тому суд має право відмовити у затвердженні угоди, якщо обвинувачений очевидно не виконає взятих за угодою зобов’язань.

Наприклад, Солом’янський районний суд м. Києва ухвалою від 08.02.2017 відмовив у затвердженні угоди про визнання винуватості, оскільки обвинувачений за співучасть у підробці документів (ч. 5 ст. 27, ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України) перетнув державний кордон України. За таких обставин він не зможе виконати зобов’язання у вигляді сплати штрафу.

Аналогічний випадок – Солом’янський районний суд м. Києва ухвалою від 09.11.2016 відмовив у затвердженні угоди про визнання винуватості, оскільки обвинувачений за співучасть у фіктивному підприємництві (ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України) тривалий час ніде не працює, що викликає сумнів у його матеріальній спроможності сплатити штраф у розмірі 8 500 грн.

Рекомендація: в угоді про визнання винуватості чи про примирення мають бути прописані лише ті зобов’язання, які обвинувачений вже виконав або реально здатен виконати після затвердження угоди судом. Очевидно невиконувані зобов’язання дають право суду відмовити у затвердженні угоди, і суди використовують таке право.

6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Коментар: якщо сформульоване прокурором обвинувачення є неконкретним, суд має право відмовити у затвердженні угоди. Іноді з обвинувального акта незрозуміло, у чому конкретно обвинувачується особа, за які саме дії чи бездіяльність, у чому вони полягають. За таких умов обвинувачений не може визнати вину, оскільки із обвинувачення незрозуміло, у чому конкретно він визнає себе винним.

Так, Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 19.07.2017 відмовив у затвердженні угоди про визнання винуватості. У цьому кримінальному провадженні особа обвинувачувалась у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.110 КК України).  Суддя мотивував рішення тим, що в угоді про визнання винуватості не зазначено конкретних дій, які були вчинені обвинуваченим та становили об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч.2 ст.110 КК України. При формулюванні обвинувачення слідчий, прокурор обмежились загальними фразами. Крім того, згідно пред’явленого обвинувачення, обвинувачений входив до злочинної групи, однак його роль та конкретні функції в обвинувальному акті не зазначено.

Рекомендація: обвинувачення має бути конкретним. Обвинувальний акт має чітко відповідати на питання: у чому обвинувачується особа, які конкретно дії є злочинним, у чому вони полягають, коли та за яких обставин були вчинені. Тільки чітко сформульоване обвинувачення дозволить уникнути відмови суду у затвердженні угоди.

Висновки. Суд затвердить угоду про визнання винуватості чи про примирення, якщо вона буде відповідати усім вимогам Кримінального процесуального кодексу. Не варто гратися в укладення угоди, якщо обвинувачення і сама угода виписані недосконало. Адже у разі відмови суду, усі сторони несуть ризики: обвинувачений та потерпілий стануть заручниками тривалої судової тяганини, а прокурор з більшою вірогідністю отримає виправдувальний вирок через неякісно підготовлені обвинувачення та угоди. Хоча це, зрештою, зіграє тільки на користь обвинуваченому 😉

Дмитро Никифоров, адвокат, керівник практики кримінального права Bargen Law Firm

Статтю опубліковано у виданні Юридична газета,№41 (591) від 10.10.2017

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *