Статтю 114-1 внесли до КК України у 2014 році, на початку збройної агресії рф проти України. Ідея була проста: дати правоохоронним органам інструмент для покарання цивільних осіб, які реально перешкоджають армії виконувати бойові завдання.
Йшлося, зокрема, про такі дії: блокування руху військової техніки; перекриття доріг та залізничних колій; перешкоджання мобілізації чи транспортуванню військових вантажів. Тобто логіка норми зводилася до відповідальності осіб за дії, які безпосередньо шкодять обороноздатності держави.
Але з часом стаття почала використовуватися інакше. Під поняття «перешкоджання» почали підводити все: слідчі почали «криміналізувати» господарські відносини держави і бізнесу, діяльність окремих військових, винесення суддями судових рішень. І замість засобу протидії диверсантам ця норма стала універсальною статтею для будь-якого «зручного» кримінального переслідування.
Що ж таке «перешкоджання ЗСУ»? На це питання немає відповіді ні в законі, ні в судовій практиці. Тому доводиться виходити з тлумачення слова «перешкоджати» та з того, як суди використовують цю статтю.
Дослідимо словникове значення: «перешкоджати» означає заважати, створювати труднощі, ставати на заваді чи унеможливлювати здійснення певної дії. Тобто логічно під «перешкоджанням діяльності ЗСУ» малося б на увазі такі дії, які реально ускладнюють чи роблять неможливим виконання військовими своїх завдань. Але що ми бачимо зараз – кожен орган слідства тлумачить норму так, як йому зручно.
Чому ця стаття небезпечна?
Розмитість. Поняття «перешкоджання» не має визначення. Закон не пояснює, які саме дії є перешкоджанням, хто може бути суб’єктом (цивільний чи військовий), чи обов’язковий умисел, і навіть не вимагає настання реальних наслідків (окрім ч. 2 статті). Через це прокурори й суди отримали надмірну свободу тлумачення, а особа позбавлена можливості передбачити, чи буде її поведінку кваліфіковано як злочин. Це прямо суперечить принципу правової визначеності та вимогам ЄСПЛ.
Ризики автоматичного тримання під вартою. За ст. 176 КПК під час дії воєнного стану у справах за 114-1 КК запобіжний захід визначається виключно у вигляді тримання під вартою. Судді обмежені у виборі навіть у випадках, коли можна було б обійтися домашнім арештом. Якщо особі повідомляють підозру за 114-1 КК, то суд, як правило, відправляє її у СІЗО без права на заставу. Таким чином, ця стаття фактично прирівняна до найбільш тяжких злочинів. Здавалося б: не корупція, не вбивство, але запобіжний захід — найсуворіший. Для багатьох це стає шоком: учора ти працював лікарем чи чиновником, а сьогодні — в камері разом із тими, кого судять за теракти.
Ризики для бізнесу. Підприємства, особливо які виконують оборонні контракти, потрапляють у зону ризику. Якщо затримався термін постачання чи виникла плутанина з документами на товар, завжди можна сказати: «Ви перешкоджаєте діяльності ЗСУ». І ось уже директор підприємства ризикує бути притягненим до кримінальної відповідальності.
У результаті ця стаття не просто криміналізує реальні злочини, а стає «резервною статтею» для правоохоронців. Коли не вистачає доказів чогось конкретного, завжди є можливість запідозрити людину за ст. 114-1 КК. Це небезпечно, бо втрачається передбачуваність закону.
Чому суди все ж обирають інші запобіжні заходи, не пов’язані з триманням під вартою?
У 2019 році Конституційний Суд визнав неконституційною норму ч. 5 ст. 176 КПК, яка позбавляла суд можливості обрати будь-який інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченому статтею 114-1 КК. А у рішенні від 19 червня 2024 року № 7-р(II)/2024 Конституційний Суд ще раз підкреслив: навіть чинна сьогодні ч. 6 ст. 176 не означає «автоматичне СІЗО».
КСУ прямо зазначив: суд зобов’язаний оцінювати індивідуальні обставини справи — тяжкість злочину, ризики втечі, впливу на свідків, можливість повторного правопорушення. Якщо таких ризиків немає, суддя може застосувати альтернативний запобіжний захід: заставу, домашній арешт або навіть інші, більш м’які, варіанти.
Тобто тепер є чітка правова позиція: автоматичного тримання під вартою за 114-1 КК не передбачено. І завдання адвоката — нагадувати про це слідчому судді й наполягати на тому, що у кожній справі має бути індивідуальна оцінка.
Рекомендації для захисту
Якщо особа отримала підозру за ст. 114-1 КК, є кілька кроків, які потрібно зробити для ефективного захисту.
При обранні запобіжного заходу – наполягати на альтернативному запобіжному заході. Попри те, що КПК формально забороняє заставу або інші, більш м’які, запобіжні заходи у таких справах, Конституційний Суд визнав це неконституційним. Суддя зобов’язаний розглядати можливість домашнього арешту чи застави. Також доцільно підкріпити позицію судовою практикою.
Оскаржувати підозру до слідчого судді. Це шанс змусити прокурора конкретизувати, що саме він вважає «перешкоджанням», оскільки часто підозра написана загальними фразами без конкретних фактів.
Перевіряти підслідність. Розслідування злочинів за 114-1 КК підслідне СБУ. Якщо справу веде інший орган, це дає підстави виносити на розгляд питання щодо визнання зібраних доказів недопустимими.
Фіксувати відсутність наслідків. Якщо ніякої реальної шкоди обороноздатності не було, варто наголошувати на цьому під час судових засідань. Ст. 114-1 КК не вимагає настання тяжких наслідків, і прокурори цим користуються.
І найважливіше — постійно ставити запитання перед судом: що саме було перешкодою? У чому полягали такі дії? Які наслідки настали? Якщо прокурор не зможе дати чітку відповідь, це буде гарним аргументом користь захисту.
الاستنتاجات. Отже, первісна ідея статті 114-1 КК України була логічною – карати цивільних, які реально заважають військовим виконувати бойові завдання. Фактично стаття перетворилася на універсальний інструмент тиску. В умовах відсутності чіткої судової практики ключове завдання захисту — змушувати слідство конкретизувати підозру, оскаржувати її до слідчого судді та використовувати аргументи ЄСПЛ про передбачуваність закону.
Водночас очевидно: Верховна Рада має втрутитися й уточнити кримінальний закон. Потрібно привести його у відповідність до міжнародних стандартів: чітко визначити, що саме є «перешкоджанням» і яка об’єктивна сторона цього злочину; закріпити можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, щоб уникнути практики «автоматичного СІЗО»; гарантувати правову передбачуваність, щоб особа могла знати наперед, які дії є злочином, а які — ні.
Без цього стаття 114-1 КК і далі буде залишатися «резервною зброєю» для слідчих та прокурорів, а не інструментом справедливого правосуддя.
مصدر: Ліга:Закон.
