За даними Державної служби України з питань праці, у 2023 році зафіксовано 3104 нещасних випадки виробничого травматизму, у 2024 – 3509, у 2025 – 3424. Із них зі смертельними наслідками: 472, 493 та 477 відповідно.
Це свідчить про системний характер проблеми. Однак, за кожним таким випадком стоїть не лише шкода здоров’ю чи життя працівника, а й потенційна кримінальна відповідальність посадових осіб.
Ключові питання залишаються незмінними: коли травматизм стає кримінальним провадженням, хто відповідає і як мінімізувати ризики.
Кримінальне провадження за фактом виробничого травматизму, як правило, розпочинається одразу після інциденту. Інформація про травмування або загибель працівника потрапляє до правоохоронних органів з різних джерел – це можуть бути працівники підприємства, свідки події, медичні працівники або інші служби, яких повідомляють про нещасний випадок, зокрема Держпраці.
Правоохоронці фіксують місце події, опитують свідків та встановлюють обставини травмування. Якщо виявляються ознаки можливого порушення правил охорони праці або інших вимог безпеки, відомості вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Найчастіше такі дії кваліфікуються за ст. 271 або 272 КК України.
Важливо розуміти: не кожен нещасний випадок на підприємстві стає «криміналом». Кримінальна відповідальність настає тоді, коли через порушення вимог законодавства про охорону праці або правил безпеки постраждав працівник, це призвело до його загибелі або інших тяжких наслідків. Межа між адміністративним і кримінальним правопорушенням – це наслідки та причинний зв’язок із діями чи бездіяльністю відповідальних осіб.
Стаття 271 (порушення вимог законодавства про охорону праці) передбачає відповідальність за порушення загальних вимог законодавства про охорону праці службовою особою підприємства, установи чи організації або ФОПом. Йдеться про порушення правил, що мають універсальний характер і поширюються на всі сфери виробництва.
Потерпілим від такого кримінального правопорушення може бути особа, яка має постійний або тимчасовий зв’язок з даним підприємством чи з виробничою діяльністю ФОПа (як трудові, так і адміністративні чи цивільно-правові відносини). Водночас не можуть визнаватися потерпілими від злочину особи, не пов’язані з даним виробництвом.
Обов’язковою ознакою є настання наслідків:
- для ч. 1 ст. 271 КК: середньої тяжкості чи легкітілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності (що встановлюється судово-медичною експертизою);
- для ч. 2 ст. 272 КК: загибель людей або інші тяжкі наслідки.
Загибель людей – заподіяння смерті одній або більше особам.
Інші тяжкі наслідки – випадки заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам, шкоди у великих розмірах підприємству, чи громадянам, а так само тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць.
Відповідальність за це кримінальне правопорушення несуть посадові особи підприємств або фізичні особи-підприємці, які відповідають за дотримання правил охорони праці.
Стаття 272 КК України передбачає відповідальність за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою.
Йдеться не про загальні вимоги охорони праці, а про спеціальні правила безпеки, що застосовуються під час виконання робіт, пов’язаних із підвищеним ризиком. Перелік робіт з підвищеною небезпекою, затверджений Наказом Держнаглядохоронпраці України №15 від 26.01.2005.
Важливою особливістю цієї статті є те, що кримінальна відповідальність може наставати навіть тоді, коли реальні наслідки ще не настали, але порушення створило реальну загрозу загибелі людей або інших тяжких наслідків, тобто сталися такі зміни на підприємстві, внаслідок яких виникає реальна небезпека настання реальної шкоди.
Потерпілими у цьому складі злочину можуть бути як працівники підприємства, так і будь-які інші особи, включаючи сторонніх громадян, які опинилися у зоні дії небезпечних факторів та не мають будь-якого відношення до даного виробництва.
Суб’єкт кримінального правопорушення є особа, яка зобов’язана дотримуватися правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою.
Варто зазначити, що кримінальний кодекс не карає абстрактне «підприємство». До відповідальності притягується конкретна посадова особа. Це може бути директор, головний інженер, начальник цеху, спеціаліст з охорони праці або інша особа, до чиїх обов’язків входило забезпечення/дотримання безпеки праці.
До обов’язків таких осіб належить забезпечення функціонування системи охорони праці, видання відповідних наказів, призначення відповідальних осіб, проведення навчання та інструктажів, забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, а також контроль за дотриманням правил безпеки тощо.
Відповідальність за виробничі інциденти нерідко має комплексний характер: вона може покладатися одночасно на керівника підприємства, відповідальних посадових осіб та безпосередніх виконавців робіт залежно від того, чиї дії або бездіяльність перебували у причинно-наслідковому зв’язку з настанням нещасного випадку.
В ході здійснення досудового розслідування слідчі встановлюють обставини нещасного випадку та перевіряють наявність складу кримінального правопорушення.
До таких обставин можливо віднести:
1) час вчинення кримінального правопорушення;
2) місце вчинення;
3) правила, інструкції, наряди, графіки, накази тощо, що стосуються виробничого процесу, під час якого стався нещасний випадок;
4) обставини події;
5) причинний зв’язок між порушеними правилами техніки безпеки із наслідками, що настали;
6) особа потерпілого;
7) особа, з вини якої були допущені порушення правил техніки безпеки на виробництві;
8) мотиви порушення правил безпеки, а також характер і розмір шкоди заподіяної злочином;
10) стан охорони праці на підприємстві, де сталася подія.
Основні слідчі дії в таких ситуаціях:
- огляд місця події;
- обшук;
- вилучення документів щодо організації і стану охорони праці, проведення інструктажів і допуску до праці;
- вилучення документації щодо осіб, відповідальних за безпеку праці, і їхніх функціональних обов’язків;
- допити свідків, потерпілих, підозрюваних;
- призначення експертиз;
- проведення слідчих експериментів.
Які документи відіграватимуть основну роль у доказуванні наявності складу кримінального правопорушення?
- документи з організації та контролю охорони праці (інструктажі, навчання, накази, перевірки);
- кадрова документація (працевлаштування, кваліфікація, допуск до робіт);
- технічна й виробнича документація (стан обладнання, використання техніки, забезпечення засобами захисту, фактичне виконання робіт).
Також у кримінальних провадженнях, пов’язаних із виробничим травматизмом, важливу роль відіграють експертні дослідження, оскільки встановлення фактичних обставин події часто потребує спеціальних технічних, медичних та інженерних знань.
У провадженнях щодо виробничого травматизму зазвичай проводять:
- Судово-медичнуекспертизу – для встановлення причин смерті, встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень, травмуючого чинника і механізму його дії, можливості виникнення виявлених ушкоджень за обставин, встановлених у ході розслідування.
- Експертизуз дослідження причин та наслідків порушень вимог безпеки життєдіяльності та охорони праці – з метою встановлення причин, наслідків та механізму нещасного випадку; встановлення вимог нормативно-технічних документів, невиконання яких перебуває в причинному зв’язку з нещасним випадком; визначення кола осіб, діяльність (або бездіяльність) яких пов’язана з нещасним випадком.
- Інші експертизи за потреби – електротехнічна, вибухотехнічна, пожежно-технічна, будівельно-технічнатощо (залежно від нещасного випадку).
Окрім того, до матеріалів кримінального провадження обов’язково долучаються висновки спеціальних розслідувань.
Спеціальне розслідування нещасних випадків проводиться за рішенням Держпраці у випадках, що мають серйозні наслідки для працівників, зокрема ті, які призвели до смерті, тяжких травм або інвалідності, а також групові випадки. До уваги беруться також ситуації зникнення працівника під час виконання обов’язків, випадки за участю осіб, які працюють на неофіційних умовах або за ЦПД.
В матеріалах цього розслідування, спеціальною комісією досліджуються обставини події, на підставі яких робиться висновок про причини порушення і коло винних осіб.
У процесі досудового розслідування слідство поступово формує версію події та встановлює конкретну особу, на яку могли бути покладені обов’язки щодо забезпечення дотримання вимог охорони праці. Тоді особі повідомляють про підозру, що фактично означає перехід розслідування у більш активну фазу – з’являється сторона захисту.
Також у певних випадках може постати питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу. Як правило, у справах про виробничий травматизм застосовуються відносно м’які запобіжні заходи, такі як особисте зобов’язання або особиста порука, оскільки йдеться переважно про кримінальні проступки. Водночас у випадках настання тяжких наслідків або загибелі людей слідство може ініціювати застосування і більш суворих запобіжних заходів – домашній арешт, застава, тримання під вартою.
В подальшому прокурор приймає рішення про направлення обвинувального акта до суду (або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності), і справа переходить до стадії судового розгляду.
Наголошуємо, що у значній частині випадків такі кримінальні правопорушення належать до кримінальних проступків, що відкриває можливість застосування механізмів звільнення від кримінальної відповідальності, а також укладення угоди про примирення. Тому на практиці у справах, пов’язаних із виробничим травматизмом, судовий розгляд не завжди завершується призначенням реального покарання.
Відтак, як знизити ризики?
По-перше, зверніть увагу на правильне оформлення посадових інструкцій.
Здебільшого саме посадові інструкції здебільшого визначають коло осіб, які можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Доцільно уникати прямого покладення відповідальності за охорону праці на директора, обмежуючи його функції загальним контролем або взагалі не деталізуючи ці функції. Такі функції краще покладати на окрему відповідальну особу.
По-друге, варто оперативно залучити адвоката.
Помилка більшості керівників полягає у спробах самостійно врегулювати ситуацію з правоохоронцями. Натомість робота адвоката безпосередньо на місці події виконує кілька критичних функцій.
Адвокат бере під контроль фіксацію фактичних обставин інциденту під час огляду місця події. Практика показує, що слідчі нерідко фіксують лише ті деталі, які потенційно свідчать про порушення з боку роботодавця, тоді як обставини, що можуть виправдовувати або пом’якшувати його відповідальність, залишаються поза увагою. Адвокат вимагає внесення до протоколу тих обставин, що працюють на захист.
Також важливим елементом роботи адвоката на місці події є участь у первинних опитуваннях або допитах працівників і очевидців події. Наявність адвоката під час таких процесуальних дій дозволяє уникнути ситуацій, коли працівники підприємства через хвилювання або бажання детально пояснити обставини починають повідомляти надмірну або суперечливу інформацію, допускають припущення, які згодом використовуються проти підприємства. Участь адвоката дозволяє контролювати процес фіксації показань та мінімізувати такі ризики.
Окрім того, адвокат запобігає незаконному вилученню документів підприємства та захищає свідків і керівників від психологічного тиску правоохоронних органів. Наприклад, під час проведення обшуків критично важливим є забезпечення присутності адвоката з метою перевірки законності підстав його проведення та фіксації усіх процесуальних порушень. Неправильна поведінка працівників під час обшуку, зокрема добровільна видача документів, які не зазначені в ухвалі суду, або надання пояснень без належної підготовки, може суттєво ускладнити подальший захист.
По-третє, варто ініціювати проведення незалежних експертних досліджень.
Експертизи, ініційовані стороною обвинувачення, доволі часто з самого початку формуються так, що передбачають пошук порушень з боку підприємства. У результаті експерт надає висновок, який відображає однобічну картину події.
Ефективна стратегія передбачає ініціювання альтернативних експертиз та розширення предмету дослідження таким чином, щоб експерт оцінював не лише формальне дотримання інструкцій посадовими особами, а й реальний механізм події, дії потерпілого, можливість уникнення шкоди за умови належної поведінки самого працівника, технічний стан обладнання тощо.
По-четверте, необхідно належним чином організувати роботу з потерпілим працівником.
Доцільно забезпечити оперативну доставку потерпілого до медичного закладу, сприяти отриманню необхідної медичної допомоги та, за можливості, покривати витрати на лікування. При цьому важливо зберігати всі документи, що підтверджують оплату лікування, витрат на реабілітацію, а також фіксувати комунікацію з потерпілим або його родичами.
Такі матеріали у подальшому можуть мати істотне значення для оцінки поведінки роботодавця і формування позиції потерпілого у кримінальному провадженні.
Отже, випадки виробничого травматизму в Україні залишаються поширеними. Питання не лише в тому, як запобігти інциденту, а й у тому, наскільки підприємство готове діяти правильно у таких випадках. Практика показує, що саме готовність – наявність належної системи охорони праці, чітко розподілених обов’язків, коректної документації та розуміння алгоритму дій – визначає, чи стане нещасний випадок кримінальним провадженням.
Будь-яка дія або бездіяльність на початковому етапі може мати наслідки, тоді як своєчасно вибудувана тактика дозволяє істотно знизити кримінально-правові ризики або повністю їх уникнути.
