10 червня 2023 року було прийнято новий Закон України № 3153-IX «Про захист прав споживачів» (далі – Закон), який набуде чинності (за винятком деяких положень) після припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Цей рамковий закон є євроінтеграційним і покликаний гармонізувати українське правове поле з директивами Європейського Союзу.
26 листопада 2024 року було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України №1347 «Про затвердження Порядку повернення (заміни) непридатних та небезпечних харчових продуктів» (далі – Постанова №1347, Постанова), що фактично деталізує реалізацію нового законодавства у сфері захисту прав споживачів. Ця постанова набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України від 10 червня 2023 року «Про захист прав споживачів».
В постанові зазначено, що цей документ регулює відносини між споживачем та суб’єктом господарювання незалежно від форми власності у разі придбання споживачем непридатного чи небезпечного харчового продукту і заміни його на харчовий продукт, придатний для споживання, або повернення сплачених коштів за такий продукт.
Водночас, законодавство у сфері захисту прав споживачів, чинне станом на зараз, також містить механізми взаємодії між споживачем і суб’єктом господарювання у разі придбання небезпечної або непридатної продукції.
Відтак, постає питання: які ж новації варто очікувати від Постанови №1347?
Станом на сьогодні, тобто до набрання чинності нового Закону та Постанови, спеціального підзаконного акта, який би детально регулював повернення саме харчових продуктів, фактично не існує. Питання вирішується на підставі загальних норм Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів» та законодавства про безпечність харчових продуктів.
Протягом майже трьох десятиліть базовим документом у цій сфері є Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів», яка затверджує перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну або поверненню. До цього переліку були включені продовольчі товари.
Така позиція держави цілком логічна з огляду на неможливість гарантування безпеки продукту після того, як він покинув межі контрольованого середовища торговельного залу. Проте, найгостріші проблеми виникають тоді, коли йдеться про товари неналежної якості (непридатні або небезпечні для здоров’я).
Ця площина відносин регулюється виключно загальними нормами законодавства про захист прав споживачів, що неминуче призводить до вільного, а часто й маніпулятивного трактування. Практика знає безліч випадків, коли продавці посилаються на загальне правило про неможливість повернення продовольчих товарів належної якості. Або, наприклад, покупці намагаються повернути зіпсований продукт через кілька днів після покупки, стверджуючи, що він був неякісним із самого початку.
В свою чергу, Постанова №1347 запроваджує спеціальний порядок, який прямо визначає алгоритм повернення або заміни непридатних чи небезпечних харчових продуктів, який раніше був відсутній і який заповнює тривалу та критичну прогалину в регулюванні цих відносин.
Постанова №1347 не переобтяжена деталізованими критеріями, за якими товар визнається «непридатним» або «небезпечним». Натомість Постанова спрямовуює до профільного Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», де ці базові терміни вже розкриті та мають усталене значення.
لذلك، небезпечний харчовий продукт – харчовий продукт, що є шкідливим для здоров’я та/або непридатним для споживання.
Непридатний харчовий продукт – харчовий продукт, який містить сторонні речовини та/або предмети, пошкоджений в інший спосіб та/або зіпсований у результаті механічних, та/або хімічних, та/або біологічних факторів. Непридатний продукт, у разі споживання за призначенням за звичайних умов такого споживання, не має шкідливого впливу на здоров’я людини.
Які зміни запровадить Постанова №1347?
По-перше, буде запроваджено чіткий нормативний механізм повернення або заміни харчових продуктів.
До прийняття постанови процедура повернення саме харчових продуктів була врегульована фрагментарно та не була формалізована. Споживач міг звернутися до продавця з вимогою, але порядок подання такої вимоги, її форма або строки законодавством детально не визначалися.
Новий порядок системно визначає процедуру дій у випадку придбання непридатного чи небезпечного продукту, встановлюючи єдині правила для всіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності.
Порядок встановлює, що споживач у разі придбання непридатного чи небезпечного харчового продукту може звернутися в усній або письмовій формі за його вибором до суб’єкта господарювання за місцем придбання такого продукту з вимогою про заміну або повернення коштів.
По-друге, закріплення права споживача на вибір способу захисту.
Порядок прямо передбачає, що у разі придбання непридатного або небезпечного продукту споживач отримує можливість самостійно обирати один із двох способів захисту свого права:
- заміна продукту на аналогічний безпечний і придатний для споживання;
- повернення сплачених коштів за товар.
Важливо підкреслити, що право цього вибору належить виключно споживачеві. Продавець не має жодних юридичних підстав нав’язувати заміну товару, якщо розчарований клієнт категорично вимагає повернення своїх грошей.
По-третє, визначено чіткі строки пред’явлення вимог та заміни товару/повернення коштів.
Раніше такі строки щодо харчових продуктів не були чітко систематизовані, що створювало спори на практиці.
Впроваджений механізм базується на об’єктивних фізико-хімічних властивостях харчових продуктів, термінах їхньої придатності, інтенсивності мікробіологічних процесів та вимогах до температурного режиму.
Терміни для пред’явлення вимоги про заміну непридатного чи небезпечного харчового продукту або повернення сплачених коштів за відповідний продукт може бути пред’явлена у строки, які залежать від умов зберігання:
- протягом однієї доби з моменту придбання: для продуктів, які вимагають зберігання при температурі до +6°C (наприклад, свіже м’ясо, молочні вироби, готова кулінарія);
- не пізніше трьох календарних днів з моменту його придбання, але в будь-якому разі до закінчення граничного терміну споживання або мінімального терміну придатності: для продуктів із загальним терміном придатності до 14 днів (які не потребують обов’язкового зберігання у холоді);
- не пізніше 14 днів з моменту придбання: для товарів, термін придатності яких перевищує 14 днів (крупи, консерви, солодощі тощо).
Водночас, повернення коштів за непридатний чи небезпечний харчовий продукт здійснюється суб’єктом господарювання у день звернення з вимогою щодо повернення сплачених коштів за відповідний продукт, у разі неможливості повернути кошти у день звернення з вимогою щодо повернення сплачених коштів за відповідний продукт – в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше семи днів з дня звернення з вимогою.
По-четверте, посилено гарантії захисту споживача.
Постанова спрямована на практичну реалізацію принципу, що споживач не повинен нести ризик придбання небезпечного або непридатного продукту. Вона встановлює обов’язок суб’єкта господарювання оперативно реагувати на вимоги споживача та врегульовує процедуру відшкодування або заміни товару.
Відтак, якщо в результаті заміни харчовий продукт виявився непридатним або небезпечним, споживач має право повторно звернутися до суб’єкта господарювання.
Також встановлено правило, що суб’єкт господарювання зобов’язаний повернути суму, сплачену споживачем за непридатний чи небезпечний харчовий продукт, у спосіб, що відповідає способу оплати споживачем такого продукту, крім випадку, якщо споживач погодився на інший спосіб повернення коштів.
Окрім того, у разі коли з вини суб’єкта господарювання та неуважності споживача останнім придбано харчовий продукт, термін споживання чи термін придатності якого на момент придбання минув, суб’єкт господарювання зобов’язаний на вимогу споживача за будь-яких умов повернути сплачені за такий продукт кошти.
По-п’яте, пристосування до дистанційної торгівлі.
Зростання сегмента e-grocery (доставка продуктів харчування безпосередньо до домогосподарств) та онлайн-торгівлі загалом вимагає іншого, некласичного підходу до механізму обчислення строків.
Так, у разі придбання непридатного чи небезпечного харчового продукту поза торговельним чи офісним приміщенням або дистанційно реалізація споживачем права заміни непридатного чи небезпечного харчового продукту або повернення сплачених коштів здійснюється у строки, визначені Постановою, перебіг яких починається з моменту фактичного отримання ним такого продукту.
Тобто не з моменту оформлення електронного замовлення на платформі, а виключно з моменту фактичного отримання продукту безпосередньо споживачем.
Окрім цього, порядок повернення непридатного чи небезпечного харчового продукту, придбаного споживачем поза торговельним чи офісним приміщенням або дистанційно, визначає суб’єкт господарювання.
Це означає, що суб’єкт господарювання має роз’яснити, як саме покупець повинен зафіксувати факт непридатності чи небезпечності товару (наприклад, вимога провести обов’язкову фото- або відеофіксацію пошкодженої упаковки у присутності кур’єра до моменту підписання накладної), та як саме здійснюється зворотна доставка бракованого товару.
Окрім того, Постанова №1347 має також захисні механізми і для суб'єкта господарювання.
Суб’єкт господарювання має задовільнити вимогу споживача виключно за дотримання ключової умови: непридатність чи небезпечність продукту не повинна бути спричинена порушенням правил зберігання або недбалими діями (чи бездіяльністю) самого споживача після моменту переходу права власності на товар.
الأهم من ذلك!
Споживач під час звернення з вимогою про заміну непридатного чи небезпечного харчового продукту або повернення сплачених коштів за відповідний продукт пред’являє розрахунковий документ та надає непридатний чи небезпечний харчовий продукт.
Тобто встановлено обов’язкову наявність чека. Продавець розглядає скаргу та здійснює заміну чи повернення грошей виключно після пред’явлення споживачем розрахункового документа (паперового або електронного фіскального чека).
Відсутність розрахункового документа унеможливлює ідентифікацію конкретного продавця, точного часу здійснення покупки (що критично для розрахунку строків повернення), а також самого факту купівлі-продажу між сторонами.
المصدر: إدارة الجودة.
