Одним із ключових елементів сучасного кримінального процесу є інститут кримінального провадження на підставі угод про визнання винуватості. Запровадження цього інституту в Україні відповідає європейським стандартам кримінального судочинства та має на меті прискорення розгляду справ, зменшення навантаження на судову систему та підвищення ефективності правосуддя. Водночас, практика застосування угод про визнання винуватості демонструє як позитивні результати, так і певні проблеми, що потребують вирішення.
На важливості застосування угод про визнання винуватості, під час Міжнародного кримінально-правового форуму наголосив суддя ВАКС Олексій Кравчук зазначивши, що станом на 7 лютого 2025 року Вищий антикорупційний суд виніс 240 вироків, із яких 95 були ухвалені на підставі угод про визнання винуватості.
В Україні угоди про визнання винуватості регулюються Кримінальним процесуальним кодексом України, зокрема статтями 468–476. Відповідно до законодавства, така угода може бути укладена між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим). Такі угоди можуть включати угоду про визнання вини та надання певної інформації для подальшого розслідування.
Ключовим аспектом укладання угоди про визнання винуватості є дотримання принципу презумпції невинуватості. Відповідно до частини 6 статті 469 Кримінального процесуального кодексу України, якщо переговори щодо угоди не увінчалися успіхом, сам факт їх проведення, а також будь-які заяви, зроблені під час обговорення, не можуть розцінюватися як визнання вини чи відмова від невинуватості. Будь-яка інформація, що стає відомою слідчому чи прокурору під час переговорів щодо укладення угоди про визнання винуватості, не може бути використана як доказ для доведення винуватості особи. На неї також не можна посилатися в подальшому кримінальному провадженні.
Важливим в укладанні угоди є момент її ініціювання. Це пов’язано з тим, що суду для оцінки застосовності статей 75 і 76 Кримінального кодексу щодо випробувального строку необхідно чітко визначити момент укладання такої угоди.
Момент ініціювання укладення угоди про визнання винуватості залежить від стадії кримінального провадження, на якій вона оформлюється. Угода може бути укладена як під час досудового розслідування, так і в ході судового провадження в будь-який момент до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Проте є певні особливості ініціювання укладання угоди на різних стадіях кримінального провадження, так на стадії досудового розслідування після підписання угоди обвинувальний акт разом з угодою надсилається до суду, однак прокурор має право відкласти його направлення до отримання необхідних експертних висновків або завершення інших слідчих дій. У разі укладення угоди вже на етапі судового розгляду, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.
Суд може відмовити у затвердженні угоди про визнання винуватості, якщо її умови суперечать вимогам Кримінального процесуального кодексу України, не відповідають інтересам суспільства або порушують права, свободи чи інтереси сторін чи інших осіб. Також підставою для відмови є обґрунтовані сумніви щодо добровільності укладення угоди. Суд може не затвердити угоду у випадку, якщо існує очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе зобов’язань або ж відсутні фактичні підстави для визнання винуватості. У разі відмови суду досудове розслідування або судовий розгляд справи продовжується у загальному порядку.
Так у справі № 243/10353/24 Слов`янський міськрайонний суд Донецької області Ухвалою від 28 січня 2025 року, Суд, вислухавши сторони та дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, дійшов висновку про відмову в її затвердженні. Згідно з ч. 6 ст. 474 КПК України, укладення угоди має бути добровільним, а відповідно до п. 4 ч. 7 цієї ж статті суд відмовляє в її затвердженні, якщо є підстави вважати, що добровільність була порушена. Оскільки в судовому засіданні обвинувачена заявила, що не визнає своєї винуватості в повному обсязі пред’явленого обвинувачення, суд встановив, що угоду було укладено не добровільно, тому затвердження угоди про визнання винуватості в даному випадку є неприпустимим.
Угода про визнання винуватості повинна включати такі ключові положення як: формулювання підозри (обвинувачення), беззастережне визнання вини та, за необхідності, обов’язки обвинуваченого щодо співпраці у викритті інших злочинів. Також в угоді обов’язково зазначаються умови відшкодування завданих збитків, погоджене покарання, а також наслідки укладення угоди та її невиконання.
Однак процес укладання таких угод має низку проблемних аспектів. По-перше, законодавство не визначає конкретні підстави, за яких прокурор може відмовити в укладенні угоди. Прокурор, перевіряючи угоду на відповідність вимогам КПК України, здійснює оцінку її законності та обґрунтованості. Якщо встановлено, що угода відповідає процесуальним нормам, остаточне рішення щодо її укладення залежить від домовленості між сторонами.
Проте Касаційний кримінальний суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі №465/787/1 зазначав наступне – «Отже, на підставі аналізу зазначених норм у прокурора є право, а не обов`язок ініціювати укладання угоди про визнання винуватості. При цьому необхідно вказати, що ст. 470 КПК закріплює обов`язок прокурора враховувати під час укладення угоди про визнання винуватості обставини, за наявності яких може бути укладена ця угода, а саме: ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб; характер і тяжкість обвинувачення (підозри); наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень; наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень»
По-друге, поняття «суспільного інтересу» в контексті укладення угод є оціночним і нормативно не закріпленим, що створює правову невизначеність. Крім того, відсутність чіткої регламентації порядку ініціювання, обговорення та коригування умов угоди ускладнює її реалізацію на практиці.
З 1 листопада 2024 року в Україні набрали чинності певні нововведення щодо угод у кримінальному процесі. Вони передбачають можливість призначення додаткового покарання у вигляді штрафу, навіть якщо його немає в санкції відповідної статті КК України, з максимальним розміром до 204 мільйонів гривень. Також передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням для осіб, засуджених до позбавлення волі строком не більше 8 років, а також можливість призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. Нові зміни дають право сторонам до моменту виходу суду до нарадчої кімнати ініціювати зміну угоди або укласти нову, а також дозволяють одноразове повторне звернення з угодою у разі усунення причин, через які суд відмовив у її затвердженні. Крім того, угода з обвинуваченим, який є організатором злочину, можлива лише за умови відшкодування шкоди та викриття іншого організатора корупційного правопорушення.
Висновок
Інститут угод про визнання винуватості є важливим елементом кримінального процесу в Україні, що сприяє його оперативності та ефективності. Він дозволяє зменшити навантаження на судову систему та оптимізувати процес правосуддя. Водночас, практика застосування таких угод демонструє певні виклики, зокрема щодо правової невизначеності критеріїв їх прийнятності, ролі прокурора в їх укладенні та гарантій дотримання прав обвинуваченого.
Запроваджені законодавчі зміни покликані вдосконалити цей механізм, розширити можливості для його застосування та підвищити гнучкість судового процесу. Однак для подальшого розвитку інституту угод про визнання винуватості необхідне чітке законодавче регулювання критеріїв суспільного інтересу, прозорий механізм укладення таких угод та контроль за їх виконанням. Лише за умови ефективного правозастосування цей інструмент зможе стати дієвим засобом у системі кримінального правосуддя.
