Після початку повномасштабної війни Україна сформувала два паралельні механізми впливу на активи підсанкційних осіб. Перший — адміністративний процес за позовами Міністерства юстиції про стягнення активів у дохід держави. Другий — кримінальні провадження, у межах яких правоохоронні органи арештовують майно як речові докази. Обидві процедури діють щодо одних і тих самих осіб, але правила, строки та стандарти доказування в них принципово різні.
У результаті виникла система, де адміністративний процес рухається вперед і завершується рішеннями про конфіскацію або відмову в конфіскації активів, а кримінальні провадження роками залишаються фактовими або зупиненими після повідомлення про підозру заочно. Активи при цьому перебувають під арештом невизначений строк навіть тоді, коли в адміністративному процесі вже є рішення. Такі дисбаланси створюють очевидні проблеми з погляду правової визначеності та права власності.
Позови Мін’юсту до ВАКС: адміністративна модель конфіскації
Закон передбачає швидке позовне провадження згідно з правилами адміністративного судочинства, суб’єкт розгляду — Вищий антикорупційний суд. КАСУ встановлює місячний строк для розгляду справи про стягнення активів у дохід держави. На практиці ВАКС не вкладається у цей термін і розглядає справи значно довше — від кількох місяців до року в першій інстанції.
Так, у справі щодо активів Михайла Шелкова розгляд тривав близько дев’яти місяців, а у санкційному процесі щодо IDS (власника бренду «Моршинська»), у якому беруть участь адвокати нашої юридичної фірми, судові засідання тривають вже більше року і розписані аж до середини літа 2026-го!
Це пов’язано не зі зволіканням, а з масивним фактажем: тисячі сторінок фінансових документів, корпоративних структур, даних з іноземних юрисдикцій, матеріалів кримінальних проваджень, контролюючих органів тощо.
У підсумку місячний строк перетворився на орієнтовний. Це означає, що усталюється практика, коли адміністративний процес виходить за межі встановленого КАСУ строку, але усе одно проходить значно швидше, ніж кримінальні справи, де строки вимірюються роками.
Санкційні справи розглядаються без необхідності доводити склад злочину. Суд оцінює зв’язок особи з агресією рф проти України, участь у фінансуванні російських структур, співпрацю з окупаційними адміністраціями. Це публічно-правовий спір, де не йдеться про кримінальну відповідальність. Саме тому ВАКС працює у ширшому фактичному полі, ніж кримінальні суди, і допускають використання різних джерел інформації.
Кримінальні провадження: шлях без результату
На противагу адміністративному процесу кримінальні провадження щодо підсанкційних осіб мають зовсім іншу динаміку. Більшість із них відкриті за статтями щодо фінансування агресії або колабораціонізму, але залишаються у фактовому статусі. Підозри не вручаються, бо особи перебувають за кордоном, переважно у рф.
Інший сценарій — заочне повідомлення про підозру. Після цього провадження часто одразу зупиняють через необхідність міжнародної правничої допомоги. Реальні слідчі дії не проводяться, а арешти активів зберігаються. Так було, наприклад, у низці проваджень, пов’язаних з активами групи VS Energy, де арешти тривали роками, хоча слідство майже не рухалося.
Так кримінальний процес не просувається до вироку. Він існує паралельно й фактично виконує забезпечувальну функцію: утримання активів під арештом.
У судовій практиці це чітко видно. Рішення про скасування арештів законні власники виграють вкрай рідко. Суди посилаються на можливість знищення доказів, невстановлені обставини, потребу завершити слідство. Верховний Суд у низці рішень підтвердив, що арешт речових доказів може тривати всією тривалістю досудового розслідування, а коли підозра не вручена, строк розслідування фактично необмежений.
Перетин двох процесів: матеріали кримінальних справ і доказування в КАСУ
Матеріали кримінальних проваджень часто стають джерелом відомостей для Мін’юсту. Протоколи допитів, аналітичні довідки, дані фінансового моніторингу, висновки експертів — все це використовується у санкційних позовах. Для адвоката з кримінальних справ одразу зрозуміло, що це не докази, а їхню оцінку здійснить суд лише за результатами судового розгляду. Тобто, це не докази до вироку суду.
Але є важливий аспект: матеріали кримінального провадження самі собою не визнаються доказами в адміністративному процесі. КАСУ визначає, що доказом є документ, який має відповідну процесуальну форму, а також стосується предмета доказування у справі. І ті самі судді ВАКС, які розглядають санкційні справи, використовують матеріали кримінальних проваджень для обґрунтування судових рішень про застосування санкцій. Навіть попри те, що у кримінальному провадженні ці докази можуть бути взагалі виключені з доказової бази обвинувачення.
У результаті адміністративний процес використовує кримінальні матеріали як фактичну основу, але не залежить від результатів кримінального провадження.
Правова визначеність і право власності: проблема, яку не можна ігнорувати
Санкційний процес і кримінальні провадження зовні виглядають як два незалежні механізми, але для власника активів наслідки виникають різні. Парадокс у тому, що в обох випадках держава фактично залишається стороною, яка нічого не втрачає.
Коли позов Мін’юсту задоволено, актив переходить у власність держави. Після цього Міністерство юстиції звертається до слідчого судді з клопотанням про скасування арештів у кримінальних провадженнях, і суди такі клопотання задовольняють без затримок. Саме так відбувалося у справах щодо активів Медведчука та у згаданому кейсі Шелкова.
Однак у разі відмови ВАКС у стягненні активів ситуація виглядає інакше. Відмова не означає автоматичного зняття арештів у кримінальних провадженнях. Ба більше, арешти часто залишаються чинними ще довго, оскільки кримінальні провадження продовжують перебувати у фактовому статусі або зупинені через міжнародну правничу допомогу. Так було, зокрема, у процесі щодо Demurins, де ВАКС відмовив у позові, але арешти в кримінальній справі продовжили діяти.
Отже, держава виграє і в першому, і в другому випадку. Якщо адміністративний позов задоволено, актив переходить у власність держави. Якщо позов відхилено, арешт продовжує діяти, а майно не повертається власнику через стан кримінального провадження. Правова визначеність в обох сценаріях не досягається.
Це створює очевидний дисбаланс між інтересами держави та правами власників. З погляду ЄСПЛ право власності не може бути заручником невизначених або затягнутих кримінальних проваджень, тим більше якщо паралельний адміністративний процес уже завершився рішенням на користь особи. Така конструкція суперечить вимозі пропорційності та передбачуваності втручання у майнові права.
Ризики зростають саме у категорії тих справ, де санкційний позов відхилено, але актив залишається заблокованим через арешти у кримінальному провадженні. Це створює поле для потенційних скарг до ЄСПЛ, адже власник формально виграв у Мін’юсту, але фактично не може розпоряджатися своїм майном.
خاتمة
Санкційний і кримінальний процеси переслідують різні цілі, ґрунтуються на різних стандартах і рухаються у різних часових вимірах. Адміністративні справи Мін’юсту формують нову практику стягнення активів у дохід держави. Кримінальні провадження залишаються тривалими, часто формальними і не завершуються вироками. Вони створюють правову невизначеність щодо долі активів, арешти яких можуть продовжуватися роками.
Україна має визначити межі дії кожного процесу та забезпечити гарантії, які відповідатимуть стандартам права власності. У майбутньому саме баланс між двома механізмами визначатиме довіру до інституту конфіскації підсанкційних активів.
مصدر:صحيفة قانونية.
