Позитивний кейс захисту інтересів клієнта у спорі з Антимонопольним комітетом України знайшов своє відображення у нещодавньому рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/6547/25, в якому суд став на бік суб’єкта господарювання.
У межах цього судового розгляду було проаналізовано правомірність дій територіального відділення АМКУ щодо притягнення суб’єкта господарювання до відповідальності за порушення, що мали місце ще у 2018 році. Ключовим аспектом справи стало питання дотримання строків давності та допустимості дискреції державного органу при розслідуванні антимонопольних справ.
Суд дійшов переконливого висновку, що хоча законодавче регулювання не може бути всеосяжним, межі розсуду владних органів не можуть бути безмежними, а мають залишатися мінімально достатніми для запобігання зловживанням.
Важливою частиною мотивувальної частини стало посилання на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на принципи «повної юрисдикції» та «належного урядування», які покладають на державні органи обов’язок діяти вчасно, послідовно та у спосіб, що мінімізує ризики помилок і гарантує правомірні очікування учасників цивільного обороту.
Особливу увагу було приділено хронології дій антимонопольного органу, який розпочав збір ключових доказів, зокрема шляхом отримання інформації від органів ПФУ та ДПС, ще у квітні-травні 2020 року, проте офіційне розпорядження про початок розгляду справи видав лише 20 липня 2023 року. Це відбулося лише за місяць до остаточного спливу п’ятирічного строку давності притягнення до відповідальності за закупівлями 2018 року, що дозволило відповідачу формально зупинити перебіг строків ще на два роки аж до моменту винесення фінального рішення у травні 2025 року.
Суд кваліфікував таку ситуацію як прояв фактичної бездіяльності та штучне збільшення строків притягнення до відповідальності, адже за наявності сформованої доказової бази ще з 2020 року орган Комітету не надав жодних об’єктивних пояснень щодо причин трирічного зволікання з відкриттям провадження.
У рішенні підкреслено, що норма закону про зупинення перебігу строків давності на час розгляду справи в АМКУ не може використовуватися для легітимізації необґрунтованого затягування розслідування, оскільки це створює надмірний тягар для суб’єкта господарювання та порушує стан юридичної визначеності.
Відтак, встановлена судом бездіяльність відповідача та відсутність об’єктивних причин для багаторічного відкладання процедурних рішень стали самостійною та достатньою підставою для повного скасування штрафних санкцій та визнання рішення АМКУ недійсним.
Дана справа є важливим орієнтиром у судовій практиці, який нагадує, що право держави на накладення санкцій не є вічним, а принцип «належного урядування» вимагає від чиновників професійної оперативності та поваги до часових меж, встановлених законом для захисту економічної конкуренції.
